Всi звуки, весь галас перебивали завивання, крики та лайки човнярiв-перевiзникiв, званих куфаджi. I неслися вони, крики, вiдбитi стократ луною вiд води, вiд занедбаних мурiв, вiд склепiнь старовинних веж. Та ще бiльше посилювались цегляними мостами.

Їхню сафiну переганяли часом трохи меншi судна, вантаженi величезними корчагами з оливковою олiєю.

А вони обганяли ще бiльшi, нiж їхня сафiна, вантаженi болонками i дошками доброго дуба, здається, чи не з Вiрменських узгiр'їв.

На лiвому i правому берегах, на схилах, попiд оборонними мурами та багатими подвiр'ями вельможних, лiпилися шинки.

В найубогiших пили погане вино, грали в костi, та жерли сочевичну юшку i давилися черствими балабушками.

У добрих шинках, крiм запашного вина, холодної води i пахучого хлiба, вiдвiдувач мiг на нiч взяти до комiрчини дiвчину чи хлопчика. А коштувало все два дирхеми за нiч.

Коли згадували спiвтрапезники про цю плату, батько Алi зводив руки до неба i вигукував з розпачем:

– Де ж дiстати такi грошi?!!

Був у Алi приятель-рибалочка, з гарненьким обличчям i зовсiм дiвочими пухкими вустами. Носили разом з ним рибу до шинкiв. I того хлопчика привабив один торговець i взяв за прислугу до своєї корчми.

Господар не стiльки ганяв його по роботi, як вiдгодовував, i приставив до нього старого музику. Той навчив його грати на аль-утi3 i спiвати дiвочих пiсень.

Коли Алi через пiвроку зустрiвся з приятелем на березi Тiгру, той у воду не полiз, а лишився сидiти на каменi, товстий i чисто вбраний, з пiдведеними сурмою очима.

Алi стало моторошно, що хлопець нiби зробився дiвчиною. Алi не став з ним розмовляти, а схопив свою рибу i мерщiй подався геть.

Пiсля цiєї зустрiчi вiн на вузьких вуличках намагався непомiтно прослизнути повз колишнього друга.

Аж поки цей Юсуф не прихопив його зненацька i не виказав Алi, що вiн знав про старого Хасана та його друзiв-шахраїв…