– Друзi мої! Вiльнi i раби! Правовiрнi та люди письма! Менi потрiбна людина, яка б не боялася анi Аллаха, нi Страшного суду. I щоб людина та служила лише менi – не гiрше, нiж вiрний пес…

Усi мовчали. Звичайно, всi вони посiпаки та блюдолизи, одним словом, гiєни та шакали. Чистих там не буває! Але й вони замовкли, бо своїм пiдлим нутром вiдчули, що йдеться про пiдлоту, яку треба вчинити вiдверто, не ховаючись.

– Що – немає у мене вiрного пса?

Тодi виповз наперед брат цирульника самого халiфа.

– Я зроблю для тебе все, що забажаєш! I навiть бiльше того!

Ляснув у долонi секретар вiзира:

– Якщо так, то говорю тобi – iди в податкову управу! Покажеш їм мого листа, але не вiддавай i не дай переписати. I нехай вони складуть реєстр усiх боргiв Джафара… А потiм витискай з Джафара усi грошi, як тiльки зможеш. Що буде зверх боргу купця i боргу казнi, то все твоє!!!

Ледь не захлинувся брат цирульника вiд щастя та пожадливостi. Здоровенний був чоловiк, красень, та мiлкий душею.

– Але я не подужаю його мордувати!..

– То бери башибузукiв iз двiрцевої варти. Бо вони геть розледачiли!

Схопився брат цирульника i чимдуж кинувся до сторожiв.

Прихопив iз собою з пiвтора десятка здоровенних тюркiв. При повнiй зброї поперлися всi гуртом до податкового вiдомства.

Там брат цирульника вчинив неймовiрний гвалт, i чиновники поспiшили видати записи всiх боргiв Джафара.

Звiдтiля брат цирульника помчав до оселi Джафара, а за ним поспiшили тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара i потягли спочатку до казарми у фортецю. Там з нього зiдрали всi його шати. Лишили тiльки чалму. Нею вiн, мов пiд час хаджа, обгорнув свою срамоту. Вiн стояв перед ними навколiшки й просився у своїх мучителiв, щоб вони його помилували i не позбавляли нi життя, нi достатку…