Проте брат цирульника спокiйно, без гнiву, повторював:

– Давай грошi, давай грошi, давай грошi…

Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому тiлу.

Потiм його потягли в прохолодний льох казарми – тюрки стомилися мордувати його на спекотi.

Тюркам набридло це дiло, i вони, розподiливши шати купця, посiдали попiд стiнами й кейфували. Тодi брат цирульника пообiцяв кожному, хто мордуватиме його клiєнта, по два дирхеми…

Кухар перегортав над жаровнею на решiтцi рибу, поливаючи на неї кунжутну олiю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибулi.

А його новий помiчник намагався розгледiти в глибинi каюти крiзь велику щiлину купця Джафара. Джафар не вiдмовляв собi в зручностi не лише вдома, а й у дорозi. Алi знав, що Джафар платить за окрему каюту бiльше, нiж усi пасажири сафiни, разом узятi, за проїзд до самiсiнької Басри.

Зрештою Алi добре розгледiв повне, бiле, наче набрякле лице з вишнево-червоною бородою.

Кухар пiдливав з глечика, такого маленького, що вмiщувався на його долонi, якийсь одному йому вiдомий соус. Хлопчик спитав у дебелого кухаря, з чого складається сумiш. Та кухар на нього визвiрився, нiби Алi спробував його при всiх пограбувати. Бiльше Алi нi про що не питав. Тiльки уважнiше до всього придивлявся, прислухався.

Кухар вiв далi.

– От пiдтягли Пузаня линвою аж пiд самiсiньку стелю. Заходилися то попускати вниз, то пiдтягувати вгору, що вiн ледь головою об склепiння не товкся. Як спускали його до землi, то двоє тюркiв лупили його по п'ятах очеретяними тростинами. Товстун дригав ногами, скавулiв як сотня собак. Навiть, кажуть, було чутно на вулицю!

А цей пройдисвiт спокiйно собi стояв i торочив нудним голосом: «Грошi, грошi, грошi…» Тюрки почали стомлюватись.