Проте балачки нестримних любителiв усiляких непристойностей не вплинули на Алi. Не були йому цi теревенi анi цiкавi, анi бридкi. Бо з трьох рокiв вiн навчився плавати. В тi години, коли нiхто не працював, не гендлював, а ловив кейф 5 у тiнистих закутках спекотного Багдада, малий Алi бiг до каламутних хвиль Тiгру. Пiд таку пору з живих iстот на водi погойдувалися лише млявi чайки.

Коли малий кидався у воду, птахи голосно скрикували, вдаряли гострими крилами, висмикували з каламутної води жовтi лапи i вiдлiтали трохи осторонь, i знов їх несли каламутнi струменi.

З трьох рокiв малий навчився плавати, а в сiм уже краще за всiх плавав i пiрнав. У вiсiм рокiв мiг проплисти вiд одного мосту до другого, тримаючи в руцi палаючий свiтильник.

Вiн навчився пiрнати без жодного плюскоту. Обмацував урвистi слизькi береги, а в норах там стояли туготiлi усачi iз срiбною лускою.

Малий видирав рибин iз їх схованок i перекушував їм хребет бiля голови – тодi здоровеннi рибини мертво повисали в його руках.

Разом з хлопчиками смажив на березi рибу, остерiгаючись лише отруйної iкри та чорної плiвки в черевинi.

Часом вiн стiльки риби наловлював, що i батька пригощав нею, i приносив до шинкаря-християнина. Вимiнював на глиняну пляшку каламутного вина, щоб тато не витрачав свої битi фалси, а збирав їх одне до одного i спромiгся, зрештою, купити собi рабиню i мати її за жiнку.

Алi вболiвав за свого старого. Йому було за нього i соромно, i прикро. Особливо коли привозили нових рабинь. Траплялося, що в такi днi торговцi для заохочення покупцiв наказували оголеним рабиням танцювати пiд калатання бубону та свист сопiлки. По таких днях смiттяр впивався у християнському шинку i повертався, тримаючись за мури. Потiм у темрявi малий чув, як його батько сопе, скрегоче зубами i корчиться на своєму ложi.