— Здається, його взяли у Києві?

— На розі Столипінської і Великої Підвальної. Отаман був озброєний до зубів: два нагани й кілька гранат. Ішов з охоронцями.

— Ви?.. — здивувався Сокирко. — Ви особисто брали Гайового?

— Що ж тут дивного? Тоді я ще був помічник оперуповноваженого.

— Кажуть, ви працювали ще з Кравченком та Євдокимовим?

— Під їхнім керівництвом… — Онищенко знову подивився на Івана, струсив попіл у масивну чавунну попільницю й запитав: — До органів вас рекомендував комсомол?

— У двадцять восьмому мене обрали секретарем сільського осередку, а з тридцятого працював у Фастівському комітеті.

— Виходить, брали участь у колективізації? Важко було?

Сокирко всміхнувсь переможно. Згадав себе разом з головою сільради Гнатюком на майдані біля чорногородської церкви: Гнатюкові принесли з церкви лавку, голова був худорлявий і низенький, але розмовляв ледь не басом. Зранку Гнатюк випив склянку самогону, голос сів і звучав як труба з оркестру, переможно й настирливо. Гнатюк, підвівшись на лавку, насварився на людей маленькими кулаками, ця загроза видавалась смішною, натовп слухав погано, люди перебивали не погоджуючись. Схаменулися лиш тоді, коли Сокирко з Гнатюком та з надісланими з Фастова на допомогу активістами пішли розкуркулювати. Дати б тоді Гнатюкові волю, виселив би всю Чорногородку. Він кипів, як розжарений самовар, ненависть клекотіла в ньому. Голова не милував нікого — Іван добре пам’ятав, як стара Сотничка випхала поперед себе п’ятеро дітлахів і сама стала на коліна, та Гнатюк лиш реготав зневажливо, складаючи протокол на виселення, а Сотник — похмурий, міцний, як віл, мовчазний і лютий — підвів жінку, посунув на Гнатюка, і той позадкував до столу, шукаючи в кишені наган. Нарешті витягнув, тицьнув дулом Сотникові в груди, загорлав люто: «Назад, куркульська мордо, бо покладу на місці!»

«Я куркуль? — засопів Сотник. — Цю землю мені сільрада дала в двадцять першому, коли всім ділили. На їдоків тобто, по десятині… То я — господар, — підвів важкі кулаки, — розумієш, господар, я зі своїх десятин щороку снопи возив, а ти у сільраді горло дер та самогоном заливався. На воли я сам отягнувся і на коня також, усе село знає, а ти як був бидлом, так бидлом і лишився!..»