Кагановича Іван бачив зблизька, брав участь в охороні урядової трибуни на Хрещатику під час першотравневого параду й стояв за кілька кроків від Лазаря Мойсейовича. Тоді ж устиг розгледіти Постишева і Затонського. Постишев у незмінній українській вишиванці й сірому піджаку, а Затонський — повновидий, з кучмою чорного волосся. Він про щось жваво розмовляв з Кагановичем, й Сокирко подумав: от би послухати їхню розмову, мабуть, кожне слово мудре й сповнене глибокого змісту. Вожді, щоправда, не такі, як товариш Сталін, рангом нижче, проте також ведуть народ до соціалізму.

Сокирко був упевнений, що соціалізм дуже скоро переможе в Радянському Союзі, бо це обіцяє товариш Сталін, а не вірити Йосифу Віссаріоновичу просто не можна. Правда, перемога може й затриматися — товариш Сталін попередив, що класова боротьба в країні загострюється й вороги народу підводять голови. З цієї тези Сокирко зробив власні висновки: якщо соціалізм переможе не одразу, слід трохи подбати і про себе. Він не пуританин, як дехто в їхньому Наркоматі, й Дорфманові періодичні фінансові вливання, зрештою, тільки на користь соціалізмові, бо підтримують матеріально і морально вірного охоронця Радянської влади. Сокирко припускав, що дехто може розцінити їх як звичайні хабарі, та хіба можна назвати хабарем позичені гроші? Адже Дорфман саме позичає йому, бере навіть розписки й за першої нагоди треба повернути. Іван ретельно занотував у блокноті одержані суми, планував віддати борг, коли одержить наступне звання і, відповідно, більшу платню. Зрештою, Юхим Маркович почекає, грошей у нього кури не клюють, минулого місяця повісив у Розалиній кімнаті над тахтою килим — червоний з візерунками, Роза казала, що справжній перський і коштує не одну тисячу. Для чого такий килим Дорфманові? Іван уявляв його на стіні своєї кімнати, на килимі — шабля, такий килим з шаблею він бачив у свого начальника, заступника наркома Сидора Гавриловича Онищенка. Тоді Онищенко хворів, лежав удома з температурою і викликав у якійсь справі до себе Сокирка.