Не сьогоднi в мої думки потрапила бацила сумнiву: чи усе роблю правильно? Дiвчинка-журналiстка запитала, i знову ворухнувся сумнiв стосовно певної штучностi у роботi методом артiлi. Було у ньому чимало переваг, але й недолiкiв не бракувало. Дивлячись на сiру стрiчку дороги, змушена собi зiзнатися: менi набрид цей передовий колгосп мого iменi…

Мчала на зухвалiй, як для «Жабки», швидкостi. Якщо колись купуватиму замiський будинок, вiн розташовуватиметься вiд мiста на значнiй вiдстанi - достатнiй, аби вiдчути смак втечi. Щоб довго миготiли за вiкном поля, лiси та пагорби, а стрiчка дороги розкручувалася й розкручувалася з-пiд колiс. Аби одна реальнiсть поступово перейшла в iншу, а я за той час отримала б можливiсть вистигнути вiд напруги, як та вимкнута перегрiта пiч. I насолодитись розкiшшю мовчання. Отож в аудiокнижках не було зараз потреби.

За Самбором призахiдне сонце заслiпило очi, заливаючи дорогу золотом. Їхала у нереальнiй золотiй дiйсностi. Сонце пересунулось у правий вiд дороги бiк, i блимало тепер азбукою морзе у ще густих кронах придорожнiх дерев. Об'їхала гору - i сонце знову опинилося злiва.

Вже майже дiсталася до Старої Солi, коли побачила при дорозi двох жiнок. Молода намагалася зупинити машину, пiдтримуючи вiльною рукою бабусю. Пiзно побачила - майже проскочила повз них, але пригальмувала, здала назад, вiдкривши дверцята.

- Прошу панi, чи не будете ласкавi пiдвезти до Старої Солi? - сказала молода, зазирнувши до салону. - Менi бабцю треба у лiкарню доправити.

- Сiдайте.

Бабуся на мене навiть не глянула. Мовчки вмостилася на задньому сидiннi, повернувши голову до вiкна. Погляд людини, заглибленої в себе. Здавалося, навiть не чула, про що ми дорогою розмовляли з дiвчиною.