— Ну, ти, відважна дівчино! — капітан трусонув головою. — А коли б не зупинились… стріляла б?

Санінструктор підвела на нього сумовиті очі.

— Не знаю… — зізналася вона. — З місця принаймні не зійшла б.

— Могли б задавити.

Дівчина байдуже здвигнула вузенькими плечима. Видно, власна доля важила для неї у цій ситуації щонайменше. Вона знову нахилилася до пораненого прикордонника, піднесла його руку і, стиснувши її пальцями біля зап’ястя, перевіряла пульс, Журно похитала головою, вийняла з сумочки клаптик бинта і, змочивши його водою з фляги, витерла пораненому губи.

— Як звати? — запитав капітан, приглядаючись до дівчини.

— Зульфія.

— Циганка?

Очевидно, це запитання було несподіване для неї, бо вона засміялася, показуючи гарні білі зуби, і заперечливо похитала головою.

— Хто ж ти за національністю? — допитувався капітан.

— Радянська… — все ще посміхаючись, відповіла Зульфія. — Батько — грузин, мати українка, ім’я азербайджанське.

— Полукровка, значить, — посміхнувся однією щокою капітан.

Це було очевидячки грубо навіть для солдафона. Так говорять про коней чи про інших тварин. Ну й бовдур же цей капітан! Дівчина нараз схаменулась, її смаглявий лоб перерізала зморшка.

— Товаришу капітан, а ви що, чистокровний арієць? — запитала вона не без єхидства. — Маєте диплом з племінної виставки чи довідку про расову благонадійність ваших предків?

Я аж отетерів від несподіванки. Як вона його підколола! Розумна, гостра, як бритва. “Довідка про расову благонадійність…” Я знав: гітлерівські псевдовчені додумалися до такого, що в Німеччині видавали такі довідки. Та чи знав про це командир прикордонників, чи осягнув він усю дошкульність запитання дівчини?

Капітан враз зашарівся від збентеження. Зульфія помітила це, стисла губи, щоб стримати переможну посмішку: стомлені, запалені очі її сміялись. Але, видно, капітан їй все ж сподобався. Ще б пак, щоки — кров з молоком, нагороди на грудях! З підсвідомим жіночим кокетством дівчина піднесла руку і тонкими пальцями почала поправляти розкуйовджене чорне волосся.