Їм не довелося довго чекати. Коли наступного ранку Клейтон піднявся на палубу для звичної прогулянки перед сніданком, пролунав постріл, за ним ще і ще.

Видовище, яке постало перед його очима, підтвердило його найгірші передчуття. Проти невеличкого гурту офіцерів стояла вся розбишацька команда “Фувалди” з Чорним Майклом на чолі.

При першому офіцерському залпі бунтівники кинулись до сховків за щоглами, рубкою та каютами і звідти стали відповідати на вогонь п’ятьох, що становили собою ненависне керівництво корабля.

Двоє матросів уже впало від куль капітана. Вони так і залишилися лежати, де впали, між заколотників.

Та ось перший помічник капітана впав долілиць, і за командою Чорного Майкла сп’янілі від крові матроси кинулися на тих чотирьох, що залишилися. Команді вдалося здобути лише шість одиниць вогнепальної зброї, і здебільшого заколотники були озброєні гаками, сокирами, тесаками й ломами.

Капітан саме розрядив свій револьвер і почав заряджати його тієї миті, коли заколотники пішли в атаку. Револьвер другого помічника зіпсувався, і, таким чином, лише два револьвери зустрічали матросів, які швидко наближалися, тож під їхнім лютим натиском офіцери почали відступати.

Обидві сторони осипали одна одну найлютішою лайкою і прокльонами, які, зливаючись із тріскотінням пострілів, стогонами та зойками поранених, перетворили палубу “Фувалди” на щось подібне до божевільні.