Перш ніж офіцери встигли відступити бодай на десяток кроків, заколотники оточили їх. Велетень-негр одним помахом сокири розвалив капітанові голову від лоба до підборіддя; за мить під градом ударів і куль упали й інші офіцери, хто мертвий, хто поранений.

Швидко й спритно впорали матроси “Фувалди” свою страхітливу роботу, і весь цей час Джон Клейтон стояв, недбало спершись біля проходу, й попахкував люлькою з таким виглядом, наче був присутній на змаганнях з крикету.

Коли впав останній офіцер, він вирішив, що час спуститись до дружини, щоб хто-небудь з команди не застав її саму.

Хоча Клейтон і лишався зовні спокійним та незворушним, у душі він дуже потерпав за безпеку дружини серед озвірілих людей, в руки яких так безжалісно кинула їх доля. Повернувшись, щоб зійти вниз, він був вражений, побачивши леді Грейсток перед собою.

— Ти давно тут, Алісо?

— З самого початку, — відповіла жінка. — Який жах, Джоне! Який жах! Чого ми можемо сподіватися від таких створінь?

— Гадаю, сніданку! — відповів той, мужньо усміхаючись, щоб заспокоїти її. — Принаймні, - додав, — я збираюся попросити сніданку! Ходімо, Алісо. Ми повинні показати їм, що розраховуємо лише на чемне поводження з нами!

У цей час матроси обступили вбитих і поранених офіцерів і без найменшого жалю чи вагання почали викидати й мертвих і ще живих за борт. Так само бездушно обійшлися вони і зі своїми пораненими, і з тілами трьох матросів, над якими доля змилостивилась, дарувала їм наглу смерть від офіцерських куль. Несподівано один з матросів помітив Клейтонів, що наближалися, і з вигуком “Ось іще пожива для риби!” кинувся на них із піднятою сокирою.

Але Чорний Майкл виявився спритнішим, і його куля наздогнала матроса, перш ніж той встиг пробігти кілька кроків. Гучним окликом Чорний Майкл привернув до себе увагу команди і, вказуючи на Грейстоків, оголосив: