— Ось ці — мої друзі, і їх слід лишити в спокої! Втямили? Тепер я капітан цього судна! — додав він, звертаючись до Клейтона. — Тримайтеся осторонь, і вас ніхто не зачепить! — І він грізно зиркнув на своїх товаришів.

Клейтони так старанно дотримували поради Чорного Майкла, що не бачили майже нікого з команди й нічого не знали про її задуми. Іноді до них долинав слабкий відгомін суперечок і сварок,і двічі люте гавкання вогнепальної зброї розривало тишу. Але Чорний Майкл був підходящим ватагом для цієї строкатої компанії і тримав її в суворій підлеглості.

На п’ятий день після вбивства офіцерів вахтовий помітив землю. Чорний Майкл не знав, острів це чи материк, але заявив Клейтонові, що коли після розвідки місцина виявиться придатною для життя, то і він, і леді Грейсток будуть висаджені на берег зі всім майном.

— Ви там проживете декілька місяців самі собі, - пояснив він, — а ми доти виберемо яке-небудь безлюдне місце та й розбредемося хто куди. Тоді я спробую сповістити Британське Міністерство про ваше місцеперебування, і воно відразу пошле по вас військового корабля. Сподіваюсь, вам буде непогано. Я не міг би висадити вас у населеній місцевості, не викликавши купи запитань, на які ні в кого з нас немає досить переконливих відповідей!

Клейтон почав був протестувати проти такої нелюдяної висадки на невідомий берег на поталу диким звірам чи, може, ще дикішим людям.

Але слова Його були марні й лише дратували Чорного Майкла. Довелося приготуватись до найгіршого, що могло їх чекати в такому становищі.

Близько третьої години пополудні суденце наблизилось до мальовничого, порослого лісом берега проти входу в затишну бухту. Чорний Майкл послав невеликого човна з командою, щоб з’ясувати, чи може “Фувалда” безпечно пройти в бухту.

Десь за годину ті повернулись і доповіли про глибоке дно в проході і в самій бухточці.

Ще до настання ночі вітрильник уже мирно стояв на якорі посеред рівної дзеркальної поверхні бухти.