До пари погоді були й наші думки, і ми обидва нарікали на невдалі бої, на биків, що не досягли належної ваги й віку, яких хтось зумів підсунути, всупереч правилам, і Білл казав наперед, що таким самим невдалим буде весь сезон. Ні він, ні я взагалі не захоплювалися севільською школою. Для андалузців і для любителів кориди це єресь. Вважається, що всі уболівальники повинні мати до Севільї прямо-таки містичну любов. Але я давно вже переконався, що в жодному іншому місті не буває так багато невдалих боїв. Ні Біллу, ні мені не подобалася і нова велика арена в Мадріді. Вона надто велика, і тому те, що на ній відбувається, мало хвилює глядачів. Навіть з першого ряду погано видно деталі бою, якщо тільки матадор і бик не стоять прямо під вами, біля самого бар'єра, і я розповідав Біллу про стару арену, де й за поганим боєм було цікаво стежити; так добре можна було все бачити. Над нами пролітали зграї лелек, що шукали під дощем корму, а в горах раз у раз траплялися яструби всіляких різновидностей. Я люблю дивитися на шулік, а в цю негоду багато їх літало довкола в пошуках здобичі, але не так просто було її знайти, бо всі малі пташки поховалися від дощу й вітру. За Байленом шлях, який нам згодом належало так добре вивчити, повернув на північ і, коли хмари розходилися, серед ланів пшениці, полеглої від вітру, і виноградників, де лози виросли на півдолоні відтоді, як ми проїздили тут три дні тому, прямуючи на південь, виднілися омиті дощем старовинні замки та білі села, відкриті всім вітрам, — що далі на північ, то вітрів більше.

Зупиняючись, щоб заправити машину, ми підкріплялися рештками вина, скибкою сиру чи маслинами в буфеті заправочної станції й пили чорну каву. Білл ніколи не пив вина, коли вів машину, але я прихопив пляшку легкого росадо з Лас-Кампаньяс у мішку з льодом і попивав холодне вино, закушуючи хлібом і сиром манчего. Я любив цей край у всі пори року і щоразу радів, коли останній перевал залишався позаду і нас зустрічали суворі землі Ламанчі та Кастілії.