Я дуже шкодував, що мені не довелося бачити виступу Луїса Мігеля, тим паче, що й назавтра ми не могли потрапити в Гренаду на кориду з його участю. Такий був розклад бою биків, але я знав, що скоро становище зміниться. Я запасся списком усіх оголошених виступів і Луїса Мігеля, і Антоніо, списком, з якого випливало, що найближчим часом передбачаються їхні виступи в тих самих містах і в тих самих феріях. Мало того — їм доводилося виступати в одні й ті самі дні, і, отже, суперничати між собою. А поки що, наскільки можливо, я стежив за успіхами Мігеля з розповідей тих глядачів, чиїм судженням я довіряв.
В Аранхуесі 30 травня стояла гарна для кориди погода. Дощ припинився, і сонце зігрівало свіжовимите місто. Дерева зеленіли, бруковані вулиці ще не встигли покритися курявою. Понаїжджало багато селян з навколишніх сіл — вони розгулювали по місту в чорних куртках та сірих штанях з цупкої смугастої тканини — і досить багато мадрідців. Ми всілися на терасі старомодного кафе в затінку дерев, дивилися на річку, на катери й човни. Річка потемніла й розлилася від дощу.
Потім наші гості вирушили оглядати королівський парк на березі річки, а ми з Біллом пішли через міст до старого готелю «Делісіас» побачитися з Антоніо і взяти квитки у його служника Мігелільо. Я заплатив Мігелільо за чотири квитки в першому ряду, сказав молодому іспанцеві, який підрядився написати низку нарисів про Антоніо для мадрідської газети, щоб він не чіплявся зараз до Антоніо, а дав йому відпочити, причому пояснив, нащо це потрібно, потім підійшов до ліжка побалакати з Антоніо, наміряючись піти якнайшвидше і тим подати добрий приклад іншим.