Нехтуючи небезпекою, відважний трапер кинувся до нещасного й блискавично перерізав вірьовки, якими його було прив’язано до стовпа тортур. Впізнавши знаменитого мисливця, індійці не стали перешкоджати йому визволяти їхнього бранця. Навіть більше, коли Орлина Голова спробував убити обох білих, воїни обеззброїли його, й Щире Серце вільно пішов своєю дорогою, ведучи з собою щойно врятованого від жахливої смерті юнака.

Весела Вдача, чи інакше Жорж Тальбо — справжнє ім’я врятованого — був канадцем і приїхав сюди разом із своїм батьком. Того дня, полюючи в прерії, батько й син потрапили в засідку команчів. Вони оборонялися довго й завзято, та кінець кінцем поранений безліч разів старий Тальбо упав мертвим і, якби не несподіваний порятунок, син пережив би його хіба що на кілька хвилин.

Щире Серце зробив усе можливе, щоб пом’якшити горе осиротілого юнака й подарував йому повне мисливське спорядження та одяг. Екіпірувавшись, Весела Вдача міг би вже сам випробовувати в прерії своє щастя, але він так прив’язався до свого рятівника й так палко прагнув залишитись біля нього, що зрештою Щире Серце йому поступився. І він ніколи не пошкодував, що зробив це. Ось уже п’ять років жодна хмарка не затьмарювала приязні цих двох мужніх людей. Для них не було нічого неможливого, і усе їм удавалось. Здавалось, вони були зачарованими й тому невразливими й непереможними, їх імена були широко відомі, й хто не схилявся перед ними у захваті, того вони жахали.

Вождь команчів, Орлина Голова, затаївши люту образу, якої через оцих двох білих завдали його власні воїни, терпляче чекав слушної нагоди, щоб помститись. З властивою йому хитрістю й підступністю, він уперто підбурював своїх одноплемінників проти Щирого Серця та Веселої Вдачі, вміло і спритно поширюючи про них наклеп у тому, що вони нібито є непримиренними ворогами геть усіх мешканців прерії — і білих, і індійців, і метисів.