І ось, вважаючи, що, нарешті, настав час діяти, він, разом із тридцятьма -відданими йому воїнами, протягом однієї ночі пооббирав усі капкани наших друзів. Він був певний, що, не стерпівши такого зухвальства, трапери шукатимуть його, щоб покарати, і тоді їх можна буде легко заманити в пастку.

«Він не помилився в своїх розрахунках,— думав Щире Серце, докурюючи свою люльку.— Тільки він не передбачив того, що ми зрозуміємо його задум і будемо насторожі».

— Хто вартуватиме сьогодні? — немов розгадавши його думки, спитав Весела Вдача.

— Лягайте спати,— стиха відповів Щире Серце,— я пильнуватиму за себе і за вас.

Весела Вдача не став сперечатись і, простягнувшись біля вогнища, миттю заснув.

Ніч минула без пригод. На світанку, коли, провіщаючи схід сонця, пролунало пугикання сови, Щире Серце розбудив свого товариша. Весела Вдача одразу схопився й подивившись на мисливця, загадково посміхнувся. Це здивувало Щире Серце й він нарешті коротко спитав:

— У чому річ?

— Вчора увечері,— відповів Весела Вдача,— я зробив одне відкриття. Я не сказав вам про нього відразу тому, що хочу, щоб ви самі переконалися, яке воно важливе. Побачите, як воно нам придасться, коли ми стрінемо нарешті наших приятелів-команчів.

Щире Серце не став наполягати. Вони швидко осідлали коней, обережно спустились з горба й заходилися шукати сліди індійців.

II

ПО СЛІДАХ КОМАНЧІВ. ТАБІР ОРЛИНОЇ ГОЛОВИ

Сліди команчів трапери відшукали швидко й легко. Воїни Орлиної Голови навмисно залишали їх скрізь на своєму шляху, розраховуючи таким чином заманити в пастку і слушної миті захопити обох мисливців у полон.

Повільно посуваючись вперед, Щире Серце і Весела Вдача, щоб не збитися з дороги, пильно поглядали навсібіч. Але сліди, ніде не збочуючи й не петляючи, вели прямо через зарості високої трави. Десь за годину слідопити під’їхали до притоки Канадської річки — досить широкого струмка, за кольором води названого Зелено-сірим.