– Дякую вам – дякую, всім, хто прийшов, всім хто не зміг прийти, всім хто чує мене й не чує, дякую за вашу віру й довіру до мене, дякую просто за те, що ви є, дорогі мої брати та сестри !

Незважаючи на те, що проповідь тільки почалась, багато хто вже явно впадав в молитовний екстаз. Мисливець оглянувся – очі майже усіх жінок блищали, діти повідкривали роти й навіть чоловіки почали вже піддаватись чарівному впливові. Серед дітей – мисливець ладен був закластися – були й ті хлопчаки, що вчора ганяли шайбу на кризі озера.

– Дякую долі, що занесла нас всіх в цей благословенний край, в царину свіжого повітря, чудового лісу, прекрасної річки… й добрих людей ! Дякую Богові, що в безмірній мудрості своїй створив Свято й подарував нам його, одним подихом забравши всі наші незлагоди та незгоди, хибні проблеми й неправедні спокуси ! Дякую…

Промова проповідника тривала й – дивна річ ! – мисливець піймав себе на тому, що вже не так дослуховутється до слів, а більше ловить самі інтонації промовця, що так чуло, розумно й головне – з любов'ю розмовляє з ним. Він оглянувся – всі так само ловили кожне слово проповідника, чоловіки поскидали шапки й пара від їхнього дихання здавалась дивовижним німбом над натовпом.

– Якби не дивовижний промисел Божий, – нагадував тим часом промовець. – Замість цього прекрасного світу ми б мали щось жахливе, майже непридатне для життя. Тринадцять років тому людство стояло на краю прірви, так саме прірви ! – а весь наш світ на грані загибелі, ми задихалися від отруйного дихання числених машин, бездумно нищили природу й навіть… навіть… мені навіть важко собі уявити – забирали життя один в одного ! Це був жахливий світ, й всі ми повинні повік-віків дякувати Богові за Глас Його, що попередив і зупинив нас на хибному шляху. Ще повинні ми дякувати, що не залишив нас Господь Наш напризволяще, а зоставив нам Глас Свій, що кожні чотири роки наставляє нас на шлях праведний !