
Наступного дня річка зробила несподіванй поворот, а вкатаний шлях пішов прямо. З хвилину мисливець постояв в роздумах, потім знизав плечима й рушив шляхом.
– Якщо що – завжди можна повернутись, – пробурчав він сам до себе.
Голос його став хрипким, а слова нерозбірливими й наближаючись до людського життя він майже наново вчився говорити, уникаючи, однак розмовляти сам із собою або читати собі з давні напівзабуті відомості – занадто велика була ймовірність в першому випадку з'їхати з глузду, а у другому – натрапити на одне з слів чи понять колишнього світу. Й те, й те було майже однаково неприэмно, й наслідки теж тягло майже однакові.
Перше за довгі роки житло трапилось йому аж надвечір. Хатина була невеличка, але все ж більша за його «барліг», й у крихітному віконечку не світилося. Чоловік обійшов хатину кругом, хотів було зазирнути до віконечка, потім второпав, що нічого не побачить, зняв лижі й постукав у двері. Ніхто не обізвався.
Мадрівник обережно прочинив двері – ті зарипіли так, наче їх не чіпали вже років сто, ступив крок уперед й заблимав очима, звикаючи до темряви. Майже півхатини займала піч, з іншої половини половину забирало ліжко, з залишків того теж рівно половину – стіл, з того – стілець, а на останньому шматочку якраз і стояв прибулець.
На ліжку хтось лежав.
– Егей, чоловіче добрий ! – хрипко обізвався мисливець.
Він сподівався, що розмовляв він вже більш-менш розбірливо.
Але відповіді не було.
Мисливець зітхнув, викресав вогню й засвітив чималу щепу.
Мерехтливий вогник вихопив з темряви вкриту вже цвіллю й струхлявілу ковдру, оскалену посмішку черепа й великий іржавий револьвер поруч.
Приблизно половину ночі мандрівник їхав так, неначе за ним чорти гналися.
Наступного дня мисливець вперше за багато років прокинувся від звуку людського голосу. В першу хвилину він навіть не зрозумів, що ж сталося, напружився, прислухаючись – й аж по кількох секундах сумнівів радісно посміхнувся. Ще двоє лижників пройшли метрів за сто від нього, по втоптаному шляху, який він вчора ввечері й не помітив. Зачудовано покрутивши головою, мандрівник знов посміхнувся, поснідав горобиним чаєм-супом й рушив далі.
