- Ну, а хто ж таки автор?

- Не знаю, єй-єй. Трішки, правда, догадуюсь, та тільки я нуль уваги в той бік… Ось ти мені краще про себе розкажи… Про які-небудь випадки незвичайні, пригоди…

Зачувши пісню десь далеко, брат запитав:

- Де то співають?

- Мабуть, на п'ятому відділку… З ферми дівчата йдуть.

- Гарно співають. Ти питала, чи правда, що ми співаєм в польоті. Був у нас випадок, Тоню… Один наш льотчик забув кисень перед польотом включити. Клацав у доміно до останнього, а тут команда, схопився, побіг - знаєш, як це буває… Набрав висоту, кисню нема, став непритомніти. З землі посилають йому команди - не відповідає, нічого не чує і… співа! Це буває в такому стані. При зниженні знову прийшов до тями, посадив літака, навіть не пошкодив. Ну, звичайно, за кисень кому слід перепало, льотчикові само собою, а ми після всього питаємо: “Скажи, що ти хоч ото мугикав? Де ти пісню таку видер? Зовсім якась незнайома…” - “А це,- каже,- мати колись мені в дитинстві співала… Я й сам уже цієї пісні не пам'ятав, а як став непритомніти, вона мимоволі виринула, пробилася десь із самих надр психіки…” Так що, Тоню, льотчики не тільки від захвату співають.

- Ну, а в отакі ночі ви літаєте?

- Звичайно. Тихо, місячно, ніч саме для польотів.

- І над морем ти літав уночі? В зоряну тиху ніч?

- Літав.

- Гарне?

- Нам не подобається.

- Чому?

- Тому якраз, що зоряне: над тобою небо й зірки, і під тобою таке ж небо й зірки. Не знаєш, які зірки справжні… Просто в фантастиці якійсь зоряній летиш… Досвідченому льотчикові, звісно, нічого, а якщо новачок - безвість, зоряний хаос кругом, лінія горизонту втрачена, починає “виправляти” літак, хоч насправді він іде рівно, “виправляє” і завалює… Летіти в зоряну ніч над морем для нашого брата, вважай, не менш клопітна справа, як і фронт грози пробивати…