Затамувавши подих, слухає Тоня брата. Сидить, не шурухне, поклавши голову на підібгані коліна. А коли брат замовк, по якійсь хвилині запитала:

- Ну, а тепер… Він знову літає?

- В нас прислів'я: більше літаєш - більше живеш… Трохи відлежався, рука зрослася, і знову - в політ! Правда, він тепер тимчасово на інших літаках, на важких машинах утюжить небо…

І в його інтонації Тоня відчула щось схоже на смуток чи жаль за чимось.

- Скажи, Петрусю, льотчик оцей, що катапультувався… це був ти?

Брат засміявся, злегка штовхнув її в плече:

- Іди. Відбій. Спати пора.

- Знаю, знаю, то був ти! - вигукнула Тоня, підхопившись і віддаляючись до хати.- А після такої катапульти в космос послати можуть?

- Можуть,- заспокоїв він її весело.

І знову тиша, безгоміння степу, тільки стебельце сіна рівно бринить, торкнуте нічним вітерцем, заколисує. Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде… Влігся зручніше, в легеньку ковдру закутавсь - і тіло розтануло.

А по степу поволі рухається отара, і незвичайний цієї ночі бреде коло неї чабан. Об'їждчик зустрів би - не впізнав. Не в шапці сьогодні старий чабан, не в картузі затяганому, а в бравому льотчицькому кашкеті, що крила на ньому е. В руках ґирлиґа, на голові розкішний льотчицький кашкет при місяці поблискує… Догадався б об'їждчик: приїхав, значить, Горпищенків син у відпустку.

Спить син, спочиває на сіні, одежа його лежить у хаті, акуратно складена на стільці, і тільки кашкет оцей з крилами цілу ніч ходитиме по степу при отарі, і аж удосвіта, коли вже перші реактивні загуркочуть у небі, повернеться кашкет знову до хати й тихо ляже зверху на доладне складений льотчицький мундир.

Глава II. Азбука Морзе