В сусідній ложі чийсь бас стишено промовив:

— На ній Рожевий діамант... із скарбниці Абдул-Хаміда... Коштує двісті тисяч доларів!

Аллан підвів погляд: у ложі навпроти було темно. Ллойд приїхав!

У темній ложі ледь виднівся всім знайомий, тонко окреслений, ніжний профіль Етель Ллойд. Її золотисто-біляві коси вгадувалися лише по невиразному мерехтінню, а на лівій, оберненій до зали скроні в неї зблискував блідо-червонуватим вогнем великий діамант.

— Ви подивіться, яка шийка, яка голівка! — рокотав по-сусідству чоловічий голос.— Ви бачили коли-небудь таку голівку? Кажуть, Хоббі, архітектор... Так-так, отой блондин, щойно він був тут, поруч...

— О, в це не важко повірити! — прошепотів інший голос із чистою англійською вимовою, і почулося тихеньке хихотіння.

Задня частина ложі Ллойдів була завішена портьєрою, і Аллан з жесту Етель здогадався, що сам Ллойд сидить там. Нахилившись до дружини, Аллан прошепотів:

— А Ллойд усе ж таки прийшов, Мод!

Але Мод не чула нічого, крім музики. Навіть нерозчула, що сказав чоловік. Мабуть, тільки вона в цілій залі ще не знала, що Етель Ллойд у своїй ложі і що на ній Рожевий діамант. У раптовому душевному пориві, викликаному музикою, Мод навмання простягла до Мака свою невеличку руку. Мак узяв її і почав машинально погладжувати, тоді як тисячі сміливих думок блискавично пролітали в його голові, а вухо ловило уривки пліток, що ними пошепки обмінювалися голоси в сусідній ложі.

— Діаманти? — прошепотів один голос.

— Діаманти,— пророкотав другий.— Кажуть, він з цього й почав. У австралійських копальнях.

— Спекулював?

— По-своєму. Держав там шинок.

— То сам він, кажете, нічого не добував?

— Ще й як добував! — (Тихе хихотіння.)