Імлистий погляд Етель був прикутий до Алланових очей, і щира, юна усмішка блукала на її гарно окреслених вустах.

— Ви дуже люб'язні, міс Ллойд, їй-богу! — відповів Аллан з ледь помітною усмішкою, викликаною збудженням і веселою балаканиною дівчини.

Етель сподобалася його усмішка. Вона безцеремонно спинила погляд на його міцних білих зубах і вже хотіла була щось додати, навіть розтулила рота, але цієї миті гучно заграв оркестр. Дівчина легенько торкнулася батькового коліна, вибачаючись так за те, що розмовляє далі,— Ллойд дуже любив музику,— прибрала поважного вигляду й прошепотіла Алланові:

— Вважайте, що я — ваша спільниця, містере Аллан! Запевняю вас: я не дозволю, щоб тато змінив свою думку. Ви ж бо знаєте, з ним таке часом буває. Я примушу його дати справі хід! До побачення!

Аллан відповів на потиск її руки чемним, однак ледь байдужим кивком голови, який трохи розчарував Етель. На цьому завершилася розмова, що вирішила справу його життя й відкрила нову епоху у взаєминах Старого і Нового світу.

Тріумфуючи, впевнений у собі, сповнений нових думок і почуттів, викликаних цією перемогою, Аллан вийшов услід за Хоббі з ложі Ллойда.

За дверима вони наштовхнулися на молодика років двадцяти, не більше; він ледве встиг випростатись і відступити вбік, щоб дати їм дорогу. Незнайомий, видно, намагався підслухати розмову в ложі Ллойда. Молодик усміхнувся, визнавши цим свою провину й просячи в такий спосіб пробачення. То був репортер із «Геральда» — він мав завдання висвітлювати світську хроніку вечора. Репортер безцеремонно перепинив Хоббі.

— Містере Хоббі,— звернувся він,— хто цей джентльмен?