— Мені потрібно ще три місяці.
— Тоді не гайте жодної хвилини! — рішуче сказав Ллойд.— У всьому іншому цілком покладіться на мене.— Потім легенько смикнув Аллана за рукав і показав на дочку: — А це Етель Ллойд.
Аллан перевів погляд на Етель, що спостерігала його під час усієї розмови, й привітався.
— How do you do, Mr. Allan?
Аллан уклонивсь і зніяковів — він зовсім не вмів поводитися з молодими дамами.
Алланові впало в око, що Етель надміру напудрена. Вона нагадувала йому пастельну картинку — такі м'які й ніжні були барви її обличчя, відтінок білявих кіс, синява очей і ніжний рум'янець юних губів. Етель привітала його як великосвітська дама, і все ж у її голосі бриніло щось дитяче, так ніби їй було не дев'ятнадцять років (Аллан знав про це від Хоббі), а тільки дванадцять.
Аллан пробурмотів кілька шанобливих слів; трохи збентежена усмішка не сходила з його вуст.
Етель усе ще пильно його розглядала — і як впливова дама, чия увага — велика ласка, і заразом як допитлива дитина.
Етель Ллойд мала типову американську вроду. Вона була струнка, гнучка й водночас жіночна. Її пишні біляві коси мінилися тим рідкісним ніжно-золотистим відтінком, який жінки, що його не мають, завжди називають наслідком підфарбовування. На разюче довгих віях Етель виднілися сліди пудри. Очі в дівчини були сині і ясні, проте за довгими віями здавалися трохи імлистими. Її профіль, чоло, вуха, шия — все було шляхетне, породисте, справді гарне. Однак на правій щоці вже проступали сліди тої недуги, що спотворила її батька. Від підборіддя до кутиків рота тяглися, мов прожилки на листку, світло-коричневі лінії, схожі на бліді мушки й майже сховані під шаром пудри.
— Я люблю розмовляти з дочкою про те, що мене особливо цікавить,— знов почав Ллойд.— Тож не майте на мене зла за те, що я розповів їй про ваш проект. Етель уміє мовчати.
— Так, я вмію мовчати! — жваво підтвердила Етель і, всміхнувшися, кивнула своєю чарівною голівкою.— Ми годинами вивчали ваші плани, і я стільки про них з татом говорила, що й він дуже ними захопився. І тепер тато від них у захваті, правда ж, тату? — (Маска Ллойда не поворухнулась.) — Тато вас поважає, містере Аллан! Ви повинні прийти до нас у гості. Хочете?