Багатії П'ятої авеню, Бостона, Філадельфії, Буффало, Чікаго наповнювали розкішну, витриману в рожево-червоних та золотистих тонах, жарко натоплену величезну залу, і цілий вечір повітря в ній тремтіло від квапливого помахування тисяч віял. Від усіх тих білих жіночих плечей та бюстів здіймалися хвилі запаморочливих духмянощів, що їх іноді зовсім несподівано перебиває звичайнісінький, буденний запах лаку, гіпсу та олійної фарби, який ще не вивітрився з нової будівлі. Гірлянди, цілі гірлянди електричних лампочок лили з кесонової стелі та галерей таке яскраве, таке сліпуче сяйво, що тільки здорові й міцні люди могли витримати цю повінь світла. Паризькі модельєри цієї зими запровадили невеличкі венеціанські наколки для кіс, і жінки носили їх на зачісках, пересунувши трохи назад,— тоненьке, як павутина, плетиво з мережива, срібла чи золота, оторочене лямівкою, оздоблене помпончиками, підвісками з найкоштовніших матеріалів, перлів або каміння. Безперестану погойдувались віяла, раз у раз ледь поверталися голови, в різних місцях ущерть заповненого партеру одночасно зблискували сотні діамантів, і він увесь час мерехтів і сіяв.

Над головами цього товариства, такого самого свіжого й розкішного, як і концертна зала, линула музика давніх композиторів, що їхні кістки вже давно зотліли в землі...

Інженер Мак Аллан з молодою дружиною Мод займав невелику ложу майже над самим оркестром. Цю ложу Макові запропонував його товариш Хоббі, автор проекту нового палацу на Медісон-сквер, і вона не коштувала інженерові жодного цента. А втім, Аллан приїхав сюди з Буффало, де мав завод інструментальної сталі, не слухати музику, в якій анічогісінько не тямив, а заради десятихвилинної розмови з залізничним магнатом і банкіром Ллойдом, наймогутнішим чоловіком у Сполучених Штатах і одним із найбагатших людей у світі. Заради розмови, що мала для Аллана надзвичайно велике значення.