В поїзді Аллан до самого вечора марно намагався притлумити в собі легке хвилювання, і лише кілька хвилин тому, коли він кинув погляд на протилежну ложу — ложу Ллойда — й переконався, що вона ще порожня, в його душі озвалася та сама дивна тривога. Однак тепер Мак чекав майбутньої розмови знов цілком спокійно.

Ллойда не було. Ллойд, може, взагалі не прийде. А якщо й прийде, то й тоді ще нічого не вирішиться, незважаючи на тріумфальну телеграму Хоббі!

Аллан сидів з виглядом чоловіка, який набрався терпіння й чекає. Він відкинувся в кріслі, втиснувшись широкими плечима в його спинку й випроставши ноги, наскільки це можна було зробити в ложі, і спокійно обводив поглядом залу. На зріст Аллан був не дуже високий, проте широкоплечий і кремезний, як боксер. Його велика голова мала скорше чотирикутну, ніж овальну, форму, а виголене, трохи грубувате обличчя було надзвичайно засмагле. Навіть тепер, узимку, на щоках у нього проступали сліди ластовиння. Як і всі чоловіки на той час, Аллан був ретельно зачесаний на проділ, м'який каштановий чуб полискував міддю. Ясні, сіро-голубі, глибоко сховані під міцним опуклим чолом Макові очі світилися по-дитячому лагідно. А взагалі Аллан був схожий на морського офіцера, який щойно повернувся з плавання, надихавшись свіжого повітря, й сьогодні випадково вдягнув фрак, що йому не дуже й личив. Такий собі здоровий, трохи грубуватий, однак добродушний чоловік, досить інтелігентний, хоч і нічим не примітний.

Аллан збавляв час як умів. Музика над ним влади не мала, вона не тільки не допомагала йому зосереджуватися, заглиблюватись у думки, а навпаки — розвіювала їх, розпорошувала увагу. Він прикидав оком розміри величезної зали, захоплюючись обвідною конструкцією стелі та лож. Аллан поглядав на мерехтливе, колихке море віял у партері й міркував про те, що в Штатах багато грошей і що тут, мабуть, можна здійснити справу, яку він замислив.