Як людина практична, він почав підраховувати, скільки коштує година освітлення концертної зали. Дійшовши висновку, що ця сума становить десь тисячу доларів, Аллан узявся розглядати чоловіків. Жінки його зовсім не цікавили. Потім його погляд упав знов на порожню ложу Ллойда й ковзнув униз, до оркестру, праве крило якого Алланові було добре видно. Як і всіх людей, котрі не розуміються на музиці, його вражала машинна точність, що з нею працював оркестр. Мак подався трохи вперед, щоб роздивитися диригента, чия рука з паличкою тільки час від часу мигала над балюстрадою. Цей худий, вузькоплечий, вишуканий джентльмен, якому за один вечір платили шість тисяч доларів, був для Аллана цілковитою загадкою. Мак придивлявся до нього довго й уважно. Навіть сам вигляд диригента був незвичайний. Голова з гачкуватим носом, невеликі жваві оченята, міцно стулені вуста й ріденький чубчик, що стирчав назад, робили його схожим на шуліку. Здавалося, крім шкіри та кісток, чоловік мав лише клубок нервів. Однак він спокійно стояв серед хаосу звуків та шуму й скеровував цей хаос, як хотів, одним помахом своїх білих, позірно безсилих рук. Аллан був у захваті від диригента, мов від чарівника, в чиї таємниці й могутність годі навіть проникнути. Йому здавалося, ніби цей чоловік народився в прадавні часи й належить до якоїсь дивної, незбагненної, чужої раси, що вимирає.

Та саме цієї миті худорлявий диригент скинув над головою руки, несамовито ними потряс, і в тих руках немовби прокинулася зненацька надлюдська сила: оркестр загримів і раптово змовк.

Лавина оплесків прокотилася залою, глухо відлунюючи в найдальших кутках гігантської будівлі. Аллан зітхнув, випростався в кріслі й хотів був устати. Але він помилився — внизу дерев'яні духові інструменти вже почали адажіо. З сусідньої ложі ще долинули останні слова якоїсь розмови: «...двадцять процентів дивіденду, чоловіче! Це справжнє діло, другого такого блискучого...»