Хоббі затис вуха й свиснув, як ото свистять на вулиці невиховані хлопчаки.
— Хоббі! — крикнула Мод.— Як ти смієш! — І вона обурено тупнула ногою.
Цієї миті диригент, обливаючись потом, витираючи хустинкою потилицю, ще раз вийшов у залу, і Мод знов несамовито заплескала в долоні.
Хоббі зачекав, поки стих гамір.
— Люди геть подуріли! — промовив він, дзвінко сміючись.— Подумати тільки! Я ж свиснув тільки так, щоб було більше гармидеру, Мод. Як поживаєш, girl
Аж тепер вони нарешті змогли спокійно привітатися.
Усіх трьох єднала справжня й на диво щира дружба. Аллан добре знав про колишні почуття Хоббі до Мод, і хоч про таке ніколи не згадувалося й словом, ця обставина надавала взаєминам обох чоловіків особливого тепла й своєрідної привабливості. Хоббі й досі був трішечки закоханий у Мод, але мав досить такту й здорового глузду, щоб цього не показувати. Проте несхибне жіноче чуття Мод було важко обманути. Закоханість Хоббі її тішила й викликала в ній таємний тріумф, що його іноді можна було прочитати в теплому погляді її карих очей; на почуття Хоббі Мод відповідала щирою відданістю сестри. За будь-яких обставин усі троє залюбки допомагали одне одному, робили послуги. Мак почував себе особливо вдячним товаришеві: кілька років тому Хоббі роздобув для нього п'ятдесят тисяч доларів на технічні досліди та будівництво його заводу, давши за ті гроші особисту поруку. Крім того, протягом останніх тижнів Хоббі представляв інтереси Аллана перед залізничним королем Ллойдом і виступав посередником у їхній майбутній зустрічі. Хоббі захоплювався Алланом і ладен був зробити для товариша все можливе. Навіть тоді, коли Аллан іще не створив нічого, крім своєї алмазної сталі «алланіт», Хоббі любив казати знайомим: «До речі, а ви знаєте Аллана? Того, що винайшов «алланіт»? О, ви про нього ще почуєте!» Друзі бачилися кілька разів на рік — або Аллани приїздили до Нью-Йорка, або Хоббі навідував їх у Буффало. Щоліта вони проводили разом три тижні серед пагорбів Беркшіру в скромному маєтку Мод — на фермі «Беркшір-брук». Кожна така зустріч була для них справжньою подією. Вони поверталися подумки на три-чотири роки назад, і всі ті веселі, задушевні години, проведені колись разом, ніби оживали в їхніх серцях.