Він вдивлявся в щораз густішу імлу. Човен ішов у позиційному положенні. Вся носова палуба була під водою. «Їм треба ще трохи спливти, щоб відкрити люки, — метикував Кльоцко. — Коли дадуть пузир, ми відчуємо. Можна поки що не боятися».

Тим часом Восьмьоркін, який добре змерз на вітрі, умовляв Чижеєва:

— Ти, Сеню, спец по-іноземному говорити. Поагітуй-но фашистів, може, здадуться? От буде здорово! Прямо на містку трофейного човна повз усі кораблі з фасоном пройдемо! Народу скільки вийде подивитися!

— «З фасоном», — перекривив його Чижеєв. — Фашистів так легко не візьмеш. Їм треба цілу промову виголошувати. Коли б удень, то я б на пальцях з ними поговорив, а так, мабуть, не второпають.

Восьмьоркін ще трохи підняв кришку люка. Чижеєв прокашлявся, склав руки рупором і гукнув униз:

— По руссішу ферштеєн зі?

Відповіді не було.

— Хенде хох! Здавайтеся — кажу! Бо інакше діло шлєхт, усім вам капут! Ясно?

— Русе, здавайся! Здавайся, русе… — понуро твердив якийсь меланхолійний голос.

— От йолопи! — обурився Чижеєв. — Не нам, а вам здаватися сказано! Хенде хох, кажу!.. — знову закричав він униз, але при цьому, видно, висунувся більше, ніж слід було. Знизу гримнув постріл. Куля шльопнула об стальний пружок кришки і, пискнувши, відлетіла вбік.

— От кретини нещасні! — розізлився Чижеєв. Він сплюнув у люк і додав: — Переговори закінчені. Енде!

Фашисти не робили ніяких нових вилазок. Втративши надію спекатися чорноморців, які захопили рубку, вони вирішили не поринаючи іти до своїх баз.

У підводному човні швидко запрацював дизель.

— Підірвати б їх, — запропонував Восьмьоркін. — Підготовимо снаряди і кинемо в люк. Хай усі к бісу летять.