— Смілива ідея, але нерозсудлива, — сказав мічман. — По-перше, снаряди від удару можуть і не розірватися, а, по-друге, нам нема потреби злітати в повітря. Кожен моряк повинен жити до останньої крайності.

Не забувайте, що в баркасі поранений Чупчуренко, за нього теж треба подумати. У мене інша думка: нашкодити якнайбільше — і навтікача. Ніч нас прикриє.

— Прикриє чи накриє — діло темне, — пробурчав Чижеєв. — Накажете діяти?

— Дійте, братця! — раптом незвичайно лагідно сказав Кльоцко. — Я помаленьку снарядами займусь, а ви з баркаса притягніть усе, що може горіти. Зрозуміло?

— Менше, як наполовину, — відповів Чижеєв, — але гадаю, під кінець зрозуміємо.

Перебираючись на баркас, Чижеєв сказав Восьмьоркіну:

— Боцман задумав лишитись на підводному човні, а нас на баркасі спровадити. Це не вийде. Краще я підірву і вплав відійду. Я вивернусь.

— Оце так придумав! — обурився Восьмьоркін. — А хто за мотором стоятиме? Підривати човен — мені. Я можу тридцять кілометрів пропливти. На змаганнях перевірено.

— Тоді потягнемо жеребок. У якій руці в мене запальничка?

— У лівій. — Восьмьоркін схопив Чижеєва за руку.

Він вгадав. Спір кінчився.

Моторист з гаковим перетягли на човен бідон із запасним бензином, ганчір'я, пробкові пояси і два старих бушлати.

— Мало, — сказав Кльоцко. — А пояси ще згодяться, віднесіть їх назад. Несіть весла, рибіни

Не минуло й півгодини, як у рубці з'явилася купа нарубаного дерева та всякого шмаття, змоченого мазутом та бензином. Боцман познімав з усіх снарядів захисні ковпачки. З трьох гільз відсипав порох і почав майструвати саморобні бомби. Він загортав снаряди у ганчір'я, облите бензином, присипав порохом і, ще раз загорнувши в ганчір'я, засовував їх під барбет, під місток.

Бікфордового шнура не було. Мічман вирішив підірвати снаряди вогнем, розкладеним у надбудові підводного човна. Найбільше вогнище, за його задумом, мало спалахнути біля вихідного люка, щоб підводники не змогли вибратися нагору і загасити полум'я. Відкинуту кришку люка він міцно принайтовив до палуби антенним тросом.