«Манільського троса може невистачити, — зметикував Кльоцко і, знайшовши під банкою запасну бухту, почав зв'язувати кінці. — Хоч би нас у воронку не затягло…»

— Стоп! Не треба нарощувати! Вниз уже не тягне, — крикнув Чижеєв.

Кльоцко проте не розігнувся доти, поки міцно не зв'язав обидва троси. Тоді він помінявся з Чижеєвим місцями.

— Запас, як і мудрий розум, ніколи не завадить. Страхуватися та думати в нашому становищі треба, товаришу Чижеєв.

— Єсть думати про життя на дні морському, — спокійно відповів Чижеєв і перейшов до мотора. Розпухла губа його кумедно віддувалася.

Підводний човен, увійшовши в глибину метрів на п'ять, дав хід і потягнув за собою баркас у відкрите море. За ним, праворуч від баркаса, то перевертались на хвилястій поверхні, то пірнали під воду якісь чудернацькі буйки. Мічман зрадів: «Підводники, мабуть, в рибальські сіті залізли і за собою потягли? Тепер повного ходу човен не дасть. На гвинти намотає або рулі заклинить!»

Розділ другий

Підводний човен тягнув мотобаркас на захід, намагаючись відійти якомога далі від небезпечних Кавказьких берегів.

Це була бойова осінь 1943 року. Ще весною наші війська під Сталінградом оточили і розгромили трьохсоттисячну армію фашистів.

Влітку вони завдали гітлерівцям нищівного удару під Курськом, а восени почали гнати їх з Донбасу, з Північної Таврії, викинули з Новоросійська і всього Таманського півострова.

Фашисти ще лишалися в Криму і на західному узбережжі Чорного моря. Боячись нових десантів з моря, вони посилали один за одним розвідувальні літаки та підводні човни до берегів Кавказу.

Ось одна з таких субмарин і натрапила на мотобаркас, якого вів мічман Кльоцко. Здобич була принадна: живі російські матроси — «язики» з ескадри — зараз дорого цінилися. Тому підводний човен і ризикнув спливти при денному світлі недалечко від берегових постів.