Нікому з підводників, звичайно, й на думку не спало, що команда цього хисткого суденця буде чинити такий опір. Безглуздо втративши командира і двох комендорів, гітлерівці надумали швидким поринанням скинути росіян з палуби і втекти далі від небезпечного місця. Але незабаром, по невиразному стукоту мотора та по незграбності при маневруванні, вони зрозуміли, що мотобаркас не відстав од них, що він тягнеться за ними на буксирі. Але вони цього не злякалися, а навпаки зраділи: надія росіян на зустріч з надводними кораблями їм була зрозуміла. Однак човен уже звернув з фарватеру.

Щоб зустрічна хвиля не перекинула баркас, фашисти й далі йшли не кваплячись, майже на перископній глибині. Вони задумали якнайдалі затягти мотобаркас у морс і там розправитися з російськими моряками.

Сонце вже зайшло. Небо пломеніло вогненними смугами, немов далеко за морем хтось розкладав величезне багаття без диму.

На кораблях ескадри, мабуть, сповзли донизу прапори і розтанула в повітрі мідна пісня горністів. Вахтові, певно, давно змінилися. Матроси зібралися на півбаку покурити і «потравити». В кубриках пишуть листи, читають газети, ріжуться в «козла».

«Чи залишив нам черговий по камбузу розхід?» тоскно подумав вимоклий Восьмьоркін. Йому нестерпно хотілося їсти й пити, і він на всі лади кляв підводного човна, що відтягав баркас щоразу далі й далі на захід.

Ніс баркаса поскрипував і, здригаючись, поринав у піну. Бризки летіли на всі боки і час від часу дощем обсипали мимовільних полонених.

— Він же нас до чорта в зуби затягне, — голосно сказав Восьмьоркін. — Треба відрубати кінець і спекатися його.

— Як же ти це зробиш? — буркнув Кльоцко. — Одрубаєш, а човен зараз же сплине і близько до себе не підпустить. На дистанції розстріляє. Наше діло — добре пильнувати і чекати. Може, якраз десь зустрінемося із своїми.