ДЕЙВІС: А тепер я попрошу наших операторів показати скелет ближче. Та приберіть же цього божевільного! Він заважає… Ось так, зараз чудово видно…
ГІД: Почнемо, панове, детальний огляд. Як бачите, череп небесного гостя… (гід впевнено тикає указкою в череп). Ой, здається, я пошкодив експонат!.. Яка неприємність… Будь ласка, підніміть уламок.
ЛЮДИНА ІЗ НАТОВПУ (розгублено): Сер! Але ж це не кістка! Тут марка фірми… Невже і на інших планетах є філіали фірми “Барсон і сини”?
ГІД (перелякано): Панове, це якесь непорозуміння!.. Не хвилюйтесь, зараз я все з’ясую…
ДЕЙВІС: Перепрошую, шановні телеглядачі, я змушений припинити свій репортаж. Тут пахне неабиякою сенсацією. Дивіться і слухайте вечірні вицуски!
Леонід Залата
“ПЕРЕДАЮ КООРДИНАТИ…”
Глупої ночі в спальні директора Астроцентру спалахнув телеекран. Якусь хвильку черговий дивився на сиву людину в ліжку, ніби вагаючись, потім губи ворухнулися, і в спальню увірвався схвильований баритон:
— Андрію Григоровичу! Ви чуєте мене, Андрію Григоровичу?
Над узголів’ям загойдався прозорий дзвіночок. Сизуваті повіки Горбунова здригнулися, він рвучко звівся з постелі.
— Конче потрібна ваша присутність, — сказав черговий. — Одержано… Мене викликає супутник “Оріон”. Машина вже вийшла за вами…
Клацнув вимикач.
До нічних викликів Горбунов уже звик, вони навіть подобалися йому, підтримуючи в його душі той божевільний ритм, на який він сам себе колись прирік і який змушував його забувати про давно вже немолоді літа. І все ж цього разу щось занепокоїло його. Серго, завжди ввічливий, іноді навіть занадто ввічливий, забув своє традиційне “я перепрошую”, а це на нього не схоже. Лише неабияка подія могла вивести з рівноваги таку людину, як Серго.