Місто спало, покроплене ріденьким дощиком. Кришталеві кулі ткали примарне місячне світло — холодне, німе. Дзикнули компресори, і нічні вулиці попливли в сонну тишу. Повітряні подушки м’яко погойдували на невидимих ресорах: лише на поворотах, коли машина різко нахилялася, колеса чиркали по асфальту. Позаду лишалася висушена вихорами смуга.

Як тільки машина вискочила з міста, по контуру облямована ліхтарями будівля Астроцентру почала горою насуватися, поглинаючи півнеба…

…Горбунов увімкнув спіральний ліфт на таку швидкість, що змушений був схопитись за поручні, а під час зупинки боляче стукнувся.

— Доброї ночі, Серго! Ну, що тут у вас? Мунтян відкрив нову планету чи, може, впіймав якусь жар-птицю за хвоста і тепер тобі не терпиться до ранку?..

Він сам відчув, що жарт вийшов недоречний. Горбоносий юнак у формі Зоряної служби біля пульта обернувся в його бік разом із кріслом. Очі його були втомлені і дивились кудись мимо.

- “Оріон” прийняв імпульс, — глухо сказав Серго. — Тисяча двісті мегаджин.

Хвилина-дві минули у мовчанні.

— Ти добре зробив, хлопчику, що викликав мене. Це… “Антей”?

Серго дивився, як повільно, зовсім нечутно пересуваються ноги Горбунова до стільця. Стояла тиша, така тиша, що чути було, як на панелях пульта в унісон вицокують хронометри.

Горбунов вдивлявся в планетарний купол. Там сяяли зорі. Несправжні, витвори людської думки, а все ж зорі. Він любив їх — таємничих і жорстоких красунь, він віддав їм все своє життя, а вони, невдячні, поглинали і любов його, і навіть найдорожче…

— Розшифрували?

— Я просив Мунтяна поквапитися…

Цвіркуном застрекотів зумер. Станція “Місяць-2” просила дозволу передати зведення. Нашвидкуруч переключивши “Статотрон” на прийом, Серго над силу посміхнувся дівочому обличчю на екрані.