— Отже, у вас з’явилася якась ідея, Ернесте? — одразу пожвавішав Гітлер.

— Так, — Кальтенбруннер визнав за краще не казати, що ідея, власне, належить не йому, а виникла в нікому не відомого гауптштурмфюрера з “Цепеліну”. Гауптштурмфюрер одержить своє: черговий чин і хрест, хіба йому мало? Можливо, колись його ім’я стане відоме самому фюрерові, все можливе на цьому світі, але всьому свій час, а поки що у важкі для рейху дні фюрер мусить знати, що головне управління імперської безпеки не спить і що він може покластися на його керівництво.

Гітлер зупинився. Стояв, заклавши правицю за спину, перекочуючись з носків на п’яти, й зацікавлено дивився на Кальтенбруннера.

— Ну, кажіть! — мовив нетерпляче.

— Є можливість провести акцію, від якої здригнеться весь світ! — не без пафосу відповів обергрупенфюрер.

Водянисті очі Гітлера ожили.

— Уточніть, — наказав.

— Диверсія проти їхнього верховного командування. Гітлер аж потягнувся до обергрупенфюрера, піднявся на носках і знову поклав йому руку на плече.

— Невже?.. — вигукнув захоплено. — Невже ви справді здатні на це, Ернесте?

— Гадаю, що так.

Нараз Гітлер опустився з носків, згорбився і махнув рукою.

— Ви здатні тільки обіцяти… — мовив розчаровано. — Ви обіцяли мені Тегеран, Ернесте, а що з цього вийшло?

Кальтенбруннер чекав такого заперечення і заздалегідь підготувався до нього.

— Там діяли люди Канаріса, — відповів твердо. — Росіянам вдалося пронюхати про нашу акцію і вжити заходів. У Тегерані не обійшлося без зрадника, мій фюрере.

— Що ж пропонуєте ви тепер?

— Ми закинемо в радянський тил людину з унікальними документами. Росіяни шанують своїх героїв. Наша людина матиме новітню зброю, а також вибухівку…

Гримаса невдоволення скривила обличчя Гітлера.

— Це тільки в нас дехто може безкарно носити в портфелі бомби, росіяни не такі дурні, Ернесте, і ваша ідея…