— Штауффенберг не потрапив до наших рук. Його розстріляли армійські офіцери.

— Щоб замести сліди.

— Мій фюрере, ви, як завжди, маєте рацію.

— Ви підвісили б цього одноокого полковника на гак за ребро, — потер руки Гітлер. — Ви б витягли з нього всі їхні таємниці… — Нараз зірвався на фальцет: — Потім ви підчепили б його на той же гак за горло, як звичайного барана. Він конав би довго і в муках, а так не встиг навіть усвідомити своєї смерті!

— Зате інші добре усвідомили її, — визнав за можливе заперечити Кальтенбруннер.

— Я ціную це, Ернесте, й ніколи не забуду вашої відданості.

У таких випадках належало виструнчитися і урочисто вигукнути “хайль”, але Кальтенбруннер відповів просто:

— Дякую, мій фюрере.

— Як Канаріс?

— Так, як ви й хотіли, мій фюрере. Камера — голий бетон, без ліжка й нар, хліб і вода. Я наказав допитати його, — посміхнувся зловтішно, — перша категорія допиту, тільки квіточки, мій фюрере.

— Він мусить жити! — Гітлер зупинився і втупився в Кальтенбруннера холодними очима. — Він мусить жити, поки я сам не подивлюсь на нього, вам ясно, Ернесте? Поки я сам не побачу жах на обличчі цієї брудної свині — це він винен у наших поразках, клятий шпигун і зрадник, я ніколи не прощу йому, я хочу бачити, як він повільно вмиратиме й проситиме пощади, але ніколи не дочекається, ніколи! — Гітлер вимовив усе це єдиним духом: стояв, не зводячи очей з Кальтенбруннера. Обергрупенфюрерові на мить зробилося лячно, немов це він опинився на місці Канаріса, мороз пройняв шкіру, Кальтенбруннер стенув плечима, відвів очі й ствердив:

— Ніколи!

— Але ж ви не для того прилетіли з Берліна, щоб розповісти мені про самопочуття Канаріса, — нараз посміхнувся Гітлер. — Я слухаю вас, Ернесте, уважно слухаю, бо розмова з вами завжди дає мені задоволення. Незважаючи на ті рідкісні випадки, коли у вас неприємні звістки.

— Цього разу неприємностей нема.