Гітлер викинув угору правицю, точно як на мітингах, але у відповідь не ревнуло звичне “хайль”, і фюрер одразу обірвав себе. Перейшов на діловий тон, буцім і не було щойно пафосу й погрозливих вигуків. Оці незбагненні перепади в його настрої, у виявленні емоцій дивували всіх і багато в чому сприяли авторитетові першої людини рейху, дехто вбачав у цьому винятковість натури.

Гітлер запитав:

— Що вам потрібно, обергрупенфюрере, для здійснення цього плану державного значення?

— Ваша згода, мій фюрере.

— Ви вже її маєте. Ще?

— Я хотів лише попередити, що ретельна підготовка акції коштуватиме…

— У вас нема грошей? Хтось обмежує?

— Ні, але ж…

— Скільки б це не коштувало, кінцевий результат вартий того.

— Сьогодні я ще раз переконався в цьому.

Гітлер обернувся, знову заклав руки за спину й почвалав назад, до мольберта.

— Ви добре продумали операцію? — запитав не зупиняючись.

— Зараз її докладно опрацьовують.

— Найсуворіша конспірація, — попередив Гітлер якось стомлено: вибух емоцій не минув даремно. — Найобмеженіше коло осіб може знати про справжню мету. Навіть Герінг…

— Так, мій фюрере, навіть Герінг нічого не знатиме. Крім нас та безпосередніх учасників акції, в курсі справ будуть двоє чи троє.

— Хто вони?

— Скорцені, мій фюрер і ще…

— Це вже у вашій компетенції, Ернесте. Я питаю, хто безпосередні виконавці?

— Росіяни. Чоловік і жінка.

— Ви впевнені в них?

— Ми зупинилися на їхніх кандидатурах після ретельної перевірки. Найретельнішої.

Вони дійшли до мольберта, і Гітлер стомлено опустився на стілець. Мовив стишено:

— Нехай вам щастить, Ернесте. Врахуйте тільки, акція мусить відбутися, відбутися, хоч що б там сталося, я не прийму жодних пояснень, жодних виправдань.