Діставши такий жаданий титул ерпатра, молодий царевич попросив батька ласкаво надати йому ще й звання начальника корпусу Менфі. На це його святість Рамзес XII, порадившись з богами, яким був рівний, відповів, що вволить його бажання, якщо наступник трону доведе своє вміння керувати великим військом на полі бою.

Для цього було скликано раду на чолі з військовим міністром Сен-Амон-Гергором, який був також верховним жерцем найбільшого в Фівах храму бога Амона.

Рада ухвалила:

Наступник трону в середині місяця місорі (початок червня) збере десять полків, розташованих уздовж дороги, яка з’єднує місто Мемфіс із містом Пі-Уто, що лежить у Себенітській затоці.

З цим десятитисячним корпусом, готовим до бою, з великим обозом і метальними машинами царевич рушить на схід, довеликого шляху, що тягнеться від Мемфіса до Хетема, помежі землі Госен та єгипетської пустелі.

Водночас полководець Нітагер, який очолює військо, що захищає Єгипет від нападу азіатських народів, має виступити від Гірких озер назустріч наступникові трону.

Обидва війська — азіатське й західне — зустрінуться поблизу міста Пі-Баїлос, у пустелі, щоб не перешкоджати працьовитим хліборобам землі Госен в їхній щоденній роботі.

Наступника трону буде визнано переможцем, якщо він не дасть Нітагерові захопити себе зненацька, тобто якщо стягне всі полки і встигне вишикувати їх у бойовому порядку до зустрічі з супротивником.

У таборі царевича Рамзеса перебуватиме сам військовий міністр, достойний Гергор, який і доповість фараонові про хід подій.

Межею землі Госен та єгипетської пустелі були два шляхи сполучення. Один — перевізний канал від Мемфіса до озера Тімзах, другий — великий шлях. Канал проходив ще в землі Госен, а шлях — уже в пустелі, яку обидві ці дороги огинали півколом. Зі шляху майже на всьому його протязі видно було канал.