Хоч межі були й штучні, але сусідні країни геть усім відрізнялися одна від одної. Земля Госен, незважаючи на трохи хвилясту поверхню, здавалася рівнинною, а в пустелі вапнисті узгір’я чергувалися з піщаними долинами. Земля Госен схожа була на велетенську шахівницю, зелені й жовті квадрати якої розрізнялися за кольором нив і були відмежовані пальмами, що росли поміж ними. А на рудому піску пустелі та на білих її узгір’ях клаптик зелені, купка дерев чи кущів скидалися на заблудлого подорожнього.

У родючій землі Госен на кожному пагорку буяв темний гай акацій, сикомор і тамариндів, здалека схожих на наші липи, а між ними ховалися невеличкі палаци з рядами присадкуватих колон або жовті мазанки селян. Де-не-де біля гаю біліло містечко з плосковерхими будинками або важко підносились пірамідальні пілони храмів, немов подвійні скелі, поцятковані якимись дивними знаками.

У пустелі з-за першого пасма пагорків з бідною рослинністю виглядали голі узгір’я, вкриті купами каміння. Здавалося, пересичена життям західна частина країни з царською щедрістю кидає на той бік каналу зелень і квіти, але вічно голодна пустеля пожирає їх і наступного року обертає на попіл.

Обрідна рослинність, витіснена на скелі й піски, трималася низин, куди через рови, прокопані в насипі дороги, можна було підводити воду з каналу. Поміж лисими узгір’ями, поблизу шляху, пили живлющу вологу затишні оазиси, де росли ячмінь і пшениця, виноградні лози, пальми й тамаринди.

У таких місцях жили і люди окремими родинами. Зустрівшись на ярмарку в Пі-Баїлосі, вони могли навіть не знати, що живуть по сусідству в пустелі.

Шістнадцятого місорі зосередження військ було майже закінчене. Десять полків наступника трону, які мали зустріти азіатське військо Нітагера, вишикувалися на шляху вище міста Пі-Баїлос з обозом і частиною метальних машин.

Пересуванням військ керував сам царевич.