Усе навколо рухалось. У небі хиже птаство пустелі полювало на голубів і галок землі Госен. Уздовж каналу хиталися рипучі журавлі з цебрами життєдайної води, а люди, що збирали овочі, то виринали, то зникали серед зелені дерев, наче барвисті, метелики. Тим часом у пустелі на шляху вже зароїлося військо та його обслуга. Промчав загін кінноти, озброєний списами. За ним пройшли лучники в наголовниках і спідничках; в руках у них були луки, за плечима — сагайдаки, а на правому боці висіли широкі тесаки. За лучниками, несучи торби з камінням, простували пращники, озброєні короткими мечами.

За сто кроків позад них ішли два невеличкі загони піхоти: один озброєний ратищами, другий — сокирами. У всіх піхотинців були прямокутні щити, цупкі нагрудники на взірець панцирів, а на головах — наголовники з хусточками, що захищали шию від сонця. Наголовники й нагрудники були в смужки: білі й блакитні або чорні й жовті, і через це воїни скидалися на величезних шершнів.

За передніми загонами, оточені сокироносцями, посувалися ноші міністра, а далі в мідних шоломах і панцирах ішли грецькі полки; їхній розмірений крок нагадував важкі удари молота. Позаду чути було рипіння возів, рев худоби та окрики погоничів, а узбіччям дороги, в ношах, підвішених між двома ослами, пробирався бородатий фінікійський купець. Над цим усім здіймалася золотава й гаряча хмара куряви.

Раптом з переднього загону розвідки примчав верхівець і повідомив міністра, що наближається наступник трону. Його достойність зійшов з нош, і в ту ж хвилину на шляху з’явилася купка вершників. Вони спинились і злізли з коней. Верхівець і міністр пішли назустріч один одному, через кожні кілька кроків зупиняючись і вклоняючись.

— Вітаю тебе, сине фараона, хай він живе вічно! — озвався міністр.