— Вітаю тебе і зичу довгого віку, святий отче, — відповів наступник трону і додав: — Ви тягнетесь так, наче безногі, а Нітагер щонайпізніше через дві години з’явиться перед нашим корпусом.

— Правду кажеш. Твій штаб посувається надто повільно.

— До того ж Євнана каже, — тут Рамзес кивнув на обвішаного амулетами офіцера, який стояв за ним, — що ви не висилали патрулів до ущелин. А тим часом, якби це була справжня війна, ворог міг би напасти на вас саме з того боку.

— Я не командувач, а тільки суддя, — спокійно відповів міністр.

— А що ж робить Патрокл?

— Патрокл з грецьким полком супроводить метальні машини.

— А мій родич і ад’ютант Тутмос? — Мабуть, ще спить.

Рамзес нетерпляче тупнув ногою й замовк. Він був гарний юнак з майже жіночими рисами обличчя, яке гнів і засмага робили ще привабливішим. На ньому була вузька накидка в блакитні й білі смужки, такого ж кольору хустка під шоломом, золотий ланцюг на шиї, а під лівим плечем — коштовний меч.

— Я бачу, — сказав він нарешті, — що тільки ти, Євнано, дбаєш про мою честь.

Обвішаний амулетами офіцер вклонився до самої землі.

— Тутмос просто ледар, — казав далі царевич. — Повертайся, Євнано, на своє місце. Нехай хоч у передньому загоні буде добрий начальник.

Потім, глянувши на почет, що оточив його, ніби вирісши з-під землі, він додав:

— Хай мені принесуть ноші. Я стомився, мов каменяр.

— Хіба боги можуть стомлюватись! — шепнув Євнана, який ще стояв позад царевича.

— Повертайся на своє місце! — звелів Рамзес.

— А може, ти, подобо місяця, накажеш мені зараз обдивитись ущелини? — тихо спитав офіцер. — Прошу, наказуй, бо, де б я не був, серце моє лине до тебе, щоб угадати твою волю та сповнити її.

— Знаю, що ти вірний слуга, — відповів Рамзес. — Іди ж і наглядай за всім.

— Святий отче, — звернувся Євнана до міністра, — я завжди буду найпокірнішим слугою вашої достойності.