— Не розумію, люба. Як це «не існує»?

— Так. Іштван ненавидить свого батька.

— Ненавидить? Це неможливо! Дитина не може ненавидіти свого батька.

— А проте це так, пане професоре. Не знаю, що сталося між ними, але Іштван і слухати не хоче про батька.

— Це жахливо! Скажіть, люба, між ними були якісь політичні незгоди?

— Очевидно, бо його батько був активним фашистом. Обоє замовкли. Голуб скинув халат, сів у глибоке крісло біля письмового стола, неквапливо запалив сигарету і, випускаючи кружальця диму, поринув у свої думки. Він уважно стежив за дівчиною, яка мила руки і час від часу заглядала у дзеркало над умивальником.

— Скажіть-но, Естерко, — почула дівчина голос Голуба, — ви могли б зненавидіти свого батька?

— Батька? — обернулась вона до професора. Рушник застиг в її руках. — Ніколи не задумувалась над цим. Трудно відповісти, бо я не знаю навіть, що таке ненависть.

— Припустімо, що ваш батько був би фашистом… — наполягав Голуб.

— Я не можу уявити свого батька фашистом, — засміялась Естер.

— Не уникайте відповіді. Це просто припущення. Відповідайте ж, так чи ні?

— Пане професоре, — все ще всміхаючись відповіла Естер, — є випадки, коли діти ненавидять своїх батьків. Я вже чула про це. Отже, в принципі це можливо. А що стосується моїх відносин з батьком, то між нами ніколи не було ніяких непорозумінь. Тому мені трудно дати вам конкретну відповідь.

— Заждіть, — перебив її Голуб. — Я неправильно сформулював запитання. Знаю, в окремих випадках батьки заслуговують, щоб діти ненавиділи їх. Це тоді, коли вони негідники, не дбають про дітей, б'ють їх, знущаються над ними. Це інша справа. Але ненавидіти когось тільки за те, що в нього інші політичні погляди, на мою думку, неправильно. Особливо тоді, коли йдеться про батька і сина, про такого батька, який любить свого сина і віддає йому все, що може…