Олайош стурбовано перебив його.

— На мою думку, виключення — надто сувора кара. Я вірю хлопцеві. Те, що він розповів, можна довести. До того ж треба зважити, що Краснай — найкращий студент курсу. Пропоную відкласти рішення і перевірити, чи правду він казав. Сигнали, про які ви тут згадували, товаришу Каллош, мене не задовольняють. Адже вони анонімні. Я заперечую проти виключення.

Кульчарне мучили сумніви. Голос серця підказував їй, що Олайош правий. Але ж не Олайош її начальник. Голосувати проти пропозиції Каллоша небезпечно. За це можна поплатитися. А зрештою, Краснай здоровий, міцний юнак, не обов'язково йому бути лікарем, Вона теж мріяла в свій час стати співачкою. І голос у неї гарний, і постава підхожа, а не вийшло. І що ж з того? Нічого страшного. Стала адміністратором. І живе собі. Не припинилося життя й після того, як помер її чоловік. Сама виховує свою донечку. Якщо вона змогла перенести всі удари долі, Краснай тим більше їх переживе. Не в тюрму ж його садять!

— Гадаю, — промовила вона нарешті, — що товариш Каллош має рацію. Я цілком згодна з його думкою — треба бути пильним. Газети щодня пишуть про підлі підступи імперіалістів. Які в нас можуть бути гарантії, що найманці ворогів не пролізли в університет?

Кульчарне улесливо глянула на Каллоша, той схвально хитнув головою.

— Таким чином, — знову почав Каллош, — по суті усі ми проголосували. Можна вважати, що рішення прийнято. Мені дуже жаль, — звернувся він до Олайоша, — що в такому важливому питанні ми не знайшли спільної мови з представником міністерства.

Та Олайош не здавався.

— Зрозумійте, — доводив він, — пояснення Красная цілком правдоподібні. Його можна зрозуміти. Кохання до дівчини було в нього тоді міцнішим, ніж синівська любов. І треба все як слід зважити. Адже йдеться про долю талановитого медика, четвертокурсника…