Каллош перебив його:

— Доля країни важливіша, ніж майбутнє якогось самовпевненого хлопчиська. Не варто далі дискутувати. Ви можете висловити свою окрему думку, але незалежно від цього наше рішення набирає чинності… Випадок серйозний, занадто серйозний. Будь ласка, товаришко Кульчарне, запросіть сюди Красная.

* * *

— Попрацювали! На сьогодні досить, — звернувся літній професор до молодої брюнетки.

— Як вам завгодно, пане професоре, — одказала дівчина, глянувши чорними, трохи розкосими очима на сивого вченого, що сидів за мікроскопом.

— Ось воно як, дівчинко, — всміхнувся професор Голуб. — Коли людині п'ятдесят дев'ять років, вона вже швидше стомлюється.

— У вас вигляд зовсім молодої людини, пане професоре! Якби не біле волосся, я б вам і сорок не дала.

— О, ви дуже люб'язні, Естерко, — збентежено промовив вчений. — Але втома буває не тільки від фізичного перевантаження. Ні, я втомився не від роботи. — Професор підвівся і підійшов до дівчини. Гумова підлога приглушила його кроки. — Ви неправі, дівчинко. Що не кажіть, а все ж я стомлений, сварливий старик.

— Пане професоре, — озвалася Естер, спершись на довгий стіл, заставлений різними хімікатами. — Давайте припинимо на кілька тижнів досліди. Тепер уже ми впевнені, що проблема буде успішно розв'язана. Кілька тижнів спочинемо…

— Ні, Естерко, зупинятись не можна. Ні за що! — запротестував професор, піднявши вгору тонку руку. — Синтез — це найбільш хвилююча, захоплююча стадія дослідів, дівчинко. І найбільш болісна. Так, підрахунки стверджують правильність наших міркувань, останні досліди також показують, що наші припущення правильні. Але не забувайте, що це ще не все. Кінцевий результат попереду…

У дівчини заіскрилися очі, вона глянула на вченого.

— Пане професоре, я без усяких вагань беруся підтвердити перший дослід. Прищепіть мені серум інфекційної хвороби і випробуйте на мені антибіотик. Я настільки впевнена, що результат буде позитивний…