Гепард побачив нас — виявив задоволення. Двійки Зайця і Снайпера відразу послав у джунглі в передовий дозір, Носаня з Крокодилом залишив при собі для зв’язку, а мені сказав:

— Гаґ. Ти — найкращий у загоні ракетометник, і я на тебе надіюсь. Бачиш оцих тарганів? Бери їх собі. Встановиш ракетомет на тій околиці, вибери позицію приблизно там, де зараз вантажівки. Добряче замаскуйся, відкриєш вогонь, коли я підпалю село. До дії, Кіт.

Коли я все це почув, я не те що пострибав, а просто-таки полетів до своїх тарганів. Ці таргани мої разом з ракетометом загрузли у брудній вибоїні посеред дороги і збиралися, мабуть, всю війну там прововтузитись. Ледве лапами ворушать, грижоносці. Ну, я одному в вухо, другому копняка, третього прикладом між лопаток, закричав так, що в самого у вухах задзвеніло, — запрацювали мої таргани по-справжньому, майже як люди. Ракетомет із вибоїни на руках винесли і — марш-марш — покотили дорогою, аж колеса завищали, аж багнюка полетіла, і — в іншу вибоїну. Тут уже довелось і мені впрягтися. Ні, хлопці, дикобразів теж можна примусити працювати, треба тільки знати — як.

Отож, становище у мене було таке. Позицію я вже обрав — пригадалися мені неподалік від вантажівок густі такі руді кущики та плоска низовинка за ними, де можна було легенько вритися у землю так, що жодний диявол з боку джунглів не побачить. А я відтіль все бачитиму: і дорогу до самісіньких джунглів, і всю сільську околицю, якщо попруть просто через хати, і болото ліворуч, якщо бронепіхота звідти сунеться… І подумав я ще, що треба буде не забути попросити у Кліща кілька двійок для прикриття з цього боку. Ракет у мене в лотках двадцять штук, якщо тільки ці писарі дорогою сюди їх не повикидали, аби полегшити ношу… ну, це ми зараз побачимо, а в будь-якому випадку, щойно окопаємося, треба буде послати тарганів за поповненням.