Друга молитва царівни Атех ніби пояснює історію її хозарського лиця:

Я вивчила напам'ять життя своєї матері і, ніби роль в театрі, щоранку в один і той же час виконую ту роль перед дзеркалом. Так іде з дня у день, роками. Я роблю це, вбираючись у материні сукні, тримаючи її віяло і зачісуючись так, як і вона, і моя вкладена на голові коса нагадує тоді вовняну шапку. Я граю її роль і перед іншими, і навіть у ліжку свого коханого. У хвилини пристрасті мене й немає більше — то вже не я, а лиш вона. Бо тоді я так вміло виконую її роль, що моя пристрасть зникає, а залишається лише її. Се значить, що вона давно украла всі мої дотики кохання. Проте, я не корю її, бо знаю, що й вона також була колись окрадена так своєю матір'ю, як зараз я. Якщо тепер хтось запитає в мене, навіщо стільки гри, я відповім: збираюсь народитись ще раз, лише тепер — у кращий спосіб...

Про царівну Атех відомо, що їй було відмовлено у праві на смерть. Втім, існує згадка про один запис, вирізаний на руків'ї прикрашеного дрібними дірочками ножа, в якому говориться про її смерть. Ту одиноку і непевну притчу наводить Даубманус

, але не як розповідь про смерть царівни Атех, а лише як легенду про той єдиний спосіб, у який вона могла б померти, якби її смерть взагалі була можливою. Як від вина не сивіє волосся, так і від цієї притчі не буде шкоди. У ній пише:

Швидке і повільне дзеркало

Одної весни царівна Атех сказала:

— Звикла я до своїх думок, як до своїх убрань. Вони завжди одні й ті ж самі, і бачу я їх скрізь, навіть на роздоріжжях. Найгірше ж те, що з них уже не йде жодна дорога.