Щоб якось розважити царівну, її слуги принесли їй два дзеркала. Вони не надто відрізнялись від усіх інших хозарських дзеркал. Обидва були зроблені з ґлянцованої солі, проте одне з них було швидке, а друге — повільне. Все те, що швидке забирало в майбутнього, відображаючи позичений світ, друге, повільне, повертало на своє місце і гасило борг першого, бо спізнювалось щодо дійсності рівно настільки, наскільки те перше її випереджувало. Коли до кімнати царівни Атех унесли дзеркала, вона ще лежала в постелі і букви з її повік ще не були змиті. В дзеркалах вона побачила себе з заплющеними повіками і відразу ж померла. Не стало її між двома помахами вій, чи, кажучи точніше, вона вперше прочитала зі своїх повік букви, що вбивають, бо попередньої і наступної миті кліпнула, і дзеркала відобразили це. Вона померла, знищена одночасно буквами з минулого і майбутнього.
БРАНКОВИЧ АВРАМ
БРАНКОВИЧ АВРАМ (1651-1689) - один з авторів цієї книги. Відомий як наємний дипломат в Едірне і у Порті в Царгороді, воєначальник у австро-турецьких війнах, енциклопедист і ерудит. Величальний портрет Бранковича був написаний на стіні храму святої Параскеви у Купинику, збудованому на кошти Бранковичів. На портреті він зображений разом зі своєю ріднею, як подає на шаблі щойно збудований храм святої П'ятниці своїй прапрабабі, сербській деспотиці і святій, преподобній матері Ангеліні.
Джерела: Відомості про Аврама Бранковича розкидані по донесеннях австрійських інформаторів, зокрема в повідомленнях, підготованих для принца Баденського і генерала Ветерані одним із писарів Бранковича — Никоном Севастом. Певну увагу до Аврама Бранковича виявив у своїй волоській хроніці і в розгорнутих сербських хроніках його родич, граф Джордже Бранкович (1645—1711); на жаль, саме ті частини, у яких згадується про нього, на сьогодні втрачені.