Притча про Петкутина і Калину

Старший син кир Аврама Бранковича Ґрґур Бранкович

рано вставив свій чобіт у стремено і взяв до рук шаблю, гартовану на вогні з верблюжого лайна. В той час його закривавлені гаптовані сорочки відсилали із Джули, де Ґрґур жив зі своєю матір'ю, до Царгороду — там під батьківським наглядом їх прали і ґлянцували, сушили на пахучому вітрі з Босфору, відбілювали під грецьким сонцем і з першим караваном повертали назад у Джулу.

Другий, молодший син Аврама Бранковича, лежав у цей час десь в Бачці на розмальованій печі, мурованій як церква, і хворів. Говорили, що в дитинстві на нього помочився диявол, і з тих пір він прокидався серед ночі, вибігав з хати і підмітав вулиці. Бо по ночах смоктала його Мара, гризла за п'яти і текло йому з грудей чоловіче молоко. Дарма хатні забивали у двері виделку і плювали на пальці, складені в дулю, якою потім хрестили йому груди. Нарешті одна жінка порадила йому лягти спати з ножем, змоченим в оцті, і коли Мара кинеться на нього, пообіцяти їй позичити зранку солі і вколоти її тим ножем. Хлопець так і зробив: коли Мара почала його смоктати, він запропонував їй узяти солі, вколов її і почув крик, у якому розпізнав віддавна знаний голос. Через три дні приїхала із Джули в Бачку його мати, з порогу попросила солі і впала мертва. На ній знайшли рану від ножа, і коли ту рану лизнули — вона була кисла... Відтоді хлопець зовсім занеміг від жаху, в нього почало випадати волосся, і з кожною волосиною, як сказали Бранковичу ясновидці, він втрачав один рік життя. Пасма того дитячого волосся відсилали йому в джутових пакунках, він ліпив їх до м'якого дзеркала, на якому було намальоване дитяче личко, і, дивлячись на нього, знав, скільки ще років залишилось жити його сину.