— Що ж, — здалась нарешті Аравіса, — Ви вгадали. Ми з Гвіною втекли і хочемо добратися до Нарнії. Добре, і що далі?

— Якщо так, то чого б нам не їхати разом? — запропонував Бругу. — Гадаю, шановна Гвіно, Ви не відкинете моєї допомоги?

— Чому ти весь час розмовляєш з моєю кобилою, а не зі мною? — із помітним невдоволенням спитала дівчина.

— Вибач, тархіно, — сказав Бругу, ледь повівши вухами, — але таке спитати можуть хіба калорменці. Ми із Гвіною — вільні нарнійці. Якщо ти маєш намір жити у Нарнії, то, мабуть, теж хочеш стати такою. Тоді Гвіна більше не може бути твоєю кобилою. Зрештою, вона так само могла сказати про тебе, що ти — її вершниця.

Дівчинка відкрила рота, аби щось відповісти, але так і не знайшла, що сказати. Очевидно, вона ніколи раніше про це не думала.

– І все-таки, — мовила вона після деякої павзи, — не знаю, чи така це вже добра думка — їхати разом. У гурті нам легше буде попастися, хіба ні?

— Радше навпаки, — відповів Бругу. Кобила додала:

— Давайте спробуємо. Принаймні я почуватимусь значно ліпше у компанії. Ми навіть не знаємо дороги. Думаю, що Бругу має більше досвіду і зможе нам допомогти.

— Ой, Бругу, та поїхали, — втрачаючи терпіння, сказав Шаста. — Дай їм спокій, нехай їдуть своєю дорогою. Хіба не бачиш? Вони не хочуть з нами.

— Хочемо, хочемо, — стрепенулася Гвіна.

— Послухайте, — мовила дівчина, — я не проти їхати з Вами, шановний Бойовий Коню. Але що робити з хлопцем? Звідки мені знати, що він не шпигун?

— Треба було відразу сказати, що моє товариство Вам не до вподоби! — образився Шаста.

— Спокійно, Шасто, — зупинив його Бругу. — Тархіна має цілковиту рацію. Я ручуся за хлопця, тархіно. Він був зі мною щирим і добрим товаришем. До того ж він або нарнієць, або верхоландець.

— Ну що ж, тоді гаразд. Їдьмо разом.

Дівчина підкреслено зверталась лише до Бругу, даючи зрозуміти Шасті, що його думка не надто її цікавить.