— Ох, Коріне, Коріне! Як ти міг таке вчинити? Ми приятелюємо з тобою ще від часу, коли жила твоя мати. Ти тільки подумай: як би я пояснила його королівській величності — твоєму батькові, що ми повернулись без тебе? Так, чого доброго, ще до війни дійшло б між Верхоландією та Нарнією, а наші країни із давніх-давен підтримують дружні стосунки. Прикро, друже, прикро, що ти так ото з нами повівся.
«Вони сплутали мене із принцом Верхоландії, — подумав Шаста. — Отже, ці люди справді нарнійці. Гаразд, але де тоді справжній Корін?»
Проте пояснити щось товариству він так і не зміг.
— Де ж ти був, Коріне? — спитала панна, не випускаючи Шасту з обіймів.
— Я… я не знаю, — затинаючись, пробурмотів хлопець.
— Так-так, Сюзан, — промовив король. — Я теж не зміг добитися від нього жодного пояснення: ані правдивого, ані вигаданого.
— Ваші величності! Королево Сюзан! Королю Едмунде! — пролунав чийсь голос. Шаста обернувся, аби побачити, хто це сказав, і з дива мало не вискочив зі шкіри. Це був один із тих дивних чоловічків, на яких хлопець звернув увагу, коли ще тільки увійшов до кімнати. На зріст чоловічок був майже такий, як Шаста, і виглядав геть як людина, але ноги його вкривало густе волосся, як у цапа. Та й за формою вони були таки цапині, з ратичками. Обличчя у того створіння мало червонястий відтінок, підборіддя вкривала острішкувата борідка, а з кучерявої кучми визирали невеликі ріжки. То був справжній фавн, а Шаста ніколи не бачив цих істот на картинках ні навіть про них не чув. Проте той, хто читав книжку «Лев, Чаклунка і стара шафа», відразу зрозуміє, що фавн той мав на ім’я Тамнас і що саме його Люсі, сестра королеви Сюзан, зустріла в Нарнії, коли вперше туди потрапила. Правда, тепер він був старший, ніж тоді, бо Пітер, Сюзан, Едмунд і Люсі уже тривалий час правили Нарнією.