Поки Шаста поглинав усі ті смаколики, маленький добрий фавн, гадаючи, що хлопець іще не прийшов до тями після сонячного удару, розважав його, розказуючи, як буде чудово, коли вони повернуться додому. Фавн говорив про його, Шасти, доброго батька Люна, короля Верхоландії, та про маленький затишний замок на південному схилі перевалу, у якому він мешкав.

— Не забувайте, — нагадав Тамнас, — що на день народження Вам обіцяли перші крицеві обладунки та першого бойового коня. А тоді, Ваша високосте, почнете вправлятися у лицарських двобоях. Король Пітер обіцяв Вашому вінценосному батькові: якщо все буде гаразд, то за кілька років він посвятить Вас у лицарі в Кеа-Перевелі. А заки це ще станеться, Ваша високосте, Вас чекають мандрівки до Нарнії почерез гірські перевали. Ви, звісно, не забули, що обіцяли приїхати до мене на цілий тиждень, аби взяти участь у Літніх Фестинах? У лісах скрізь палатимуть ватри, а фавни з дріядами до ранкової зорі танцюватимуть довкола них і… хтозна, може, ми побачимо самого Аслана!

Коли Шаста завершив трапезу, фавн порадив йому іще відпочити.

— По обіді не зашкодить трохи подрімати, — мовив він. — Коли ми рушатимемо на корабель, я Вас покличу. А тоді — додому. В ім’я Нарнії і Півночі!

Шасті так сподобалась гостина й історії, які розповідав Тамнас, що коли фавн покинув кімнату, думки хлопця попливли в иншому напрямку. Тепер він хотів, аби справжній принц не з’явився, аж доки корабель не рушить до Нарнії.