— Я тільки портфель однесу.

— Негайно треба… Катай з портфелем. Щодуху мчи!..

Владик назвав вулицю біля цирку і підштовхнув Толика до дверей.

Толик кулею вискочив у двір. У підворітті налетів на Мишка й Кешку, ловко перестрибнув через підставлену ногу і помчав до трамвайної зупинки.

— Утиль побіг здавати, хапуга!.. — Мишко раптом зірвався з місця. — Давай однімемо, щоб не задавався?!

Приятелі дружно затупали слідом за Толиком.

Толик біг не оглядаючись і лише у сквері помітив, що за

ним женуться. Та було вже пізно. Мишко з розгону штовхнув Толика кулаком у спину. Пакунок м’яко впав на асфальт… Кешка підкинув його ногою. Папір тріснув, і на чистий, ледь помокрілий сніг випали чотири димчасті шкурки. Хлопчаки сторопіли.

Хутро на шкурках вилискувало, як шовк, переливалося м’якими хвилями…

— Кажи, де вкрав? — учепився в Толика Мишко.

— Мені Владик дав, — злякано запхинькав Толик.

— Брешеш, гога нещасний!..

Біля дітей поставали перехожі. Сива моторна бабуся підійшла зовсім близько і докірливо погрозила Мишкові:

— Ось я тебе, розбійнику!.. І не соромно маленьких бити? А ще піонерський галстук носиш!..

Мишко хотів огризнутися, але над його вухом пролунав суворий бас:

— Це що тут у вас діється?..

Мишків комір опинився у сильній руці.

Він скосив очі: міліціонер…

Міліціонер оглянув дітей і схопив вільною рукою Кешку. Шкурки Кешка вже підняв; вони в нього були накручені на руках, як жіноча муфта.

— Дядечку, це мої шкурки… Мені Владик дав… і записку ось… — залопотів Толик.

Міліціонер міцніше затиснув дитячі коміри і коротко наказав:

— Ідіть за мною!..

Мишко примудрився вхопити Толика за рукав.

— Спробуй тільки втекти, гога нещасний… жаба… Я тобі…